...и снова путь....

...Вокзалы, вагоны, поезда и перегоны.
 Снова стук колёс и убаюкивающее покачивание вагона.
 Мысли, воспоминания, чувства.
Опять я еду домой, возвращаясь к своей обыденной жизни.
  Хлопоты , заботы, дела.
Опять появляются противоречивые чувства, а стоит ли вообще ехать или просто взять и остаться тут на всегда. Но здравый смысл берёт верх над эмоциями и я подымаюсь на борт моего поезда уносящего меня вдаль от этого прекрасного и милого душе города. Я понимаю что оставшись во Львове, через некоторое время он станет для меня таким же обыденным и заурядным как и нынешний мой дом.
  По этому я опять возвращаюсь домой, чтоб в скором времени снова отправиться в путь к новому или немного забытому старому. Ведь вся наша жизнь это дорога и пока мы двигаемся по ней, мы живём.
 Путешествуйте ....

Jim(Kr-R)

Мій любий Львів

   Подорожуючи по містах нашої неньки України я зрозумів , що усі вони прекрасні, у кожного є якась родзинка, одне має величність, друге якусь невідому казковість є міста котрі зовні виглядають брутально, але придивившись розумієшь усю романтичність, ховавшуюся під грудою метала та бетону, міста зелені та міста пуслельні, нові та дуже старі. Різноманітність просто вражає.
    Але приїджаючи до міста Лева я розумію, що тут є все, це місто поєднало в собі дуже багато та складається таке враження , що хтось зробив музей України в одному місці.
    Старовинні Костёли, шпілі котрих висяться до неба та здається протикають хмаринки, які тихо та мирно пливуть за вітром,  нагадують про старі часи  коли це була маленька Галицька держава, волелюбна та страждаюча від усіх. Торкаючись камм"яних стін старих замків відчуваєшь тепло, біль та смуту, які пережив цей витвір мистецтва разом з його мешканцями за багато сторіч. Уявляєшь себе горожаніном тієї єпохи, в голові починаєш моделювати картинки з минулого трансформувати реальність.

     Старенькі вулички, які нібито павутиння великого павука сплетаються у центрі, зберігають тайни цього величного міста. Маленькі кавьярні на цих вуличках, гостинно вітають усіх хто зголоднів фізично та духовно. Тут можно з"їсти місцеву стараву, випити ароматної кави та просто помріяти. Сидячі тут з"являється романтичний настрій та бажання жити люблячи.

     Міфи про ворожньо налаштованих бійців націоналістів розлітаються на маленькі шматки тільки но починаєш з ними спілкуватися. Трохи стримані але дуже приємні та привітні люди.
    Нічний Львів взагалі це казка.
    Ніч, маленький дощ на, бачившу кілька поколінь, бруківку. Поодинокі люди ходять пустими вулицями . Тисячи думок крутяться у голові, як рій бджілок, котрі знайшли поле з різнотрав"ям і тепер носять пилок різноманітного кольору , смаку та аромату. Кожна з цих думок раптово виходить на перший план і так само зникає. Картинки змінюються в голові як слайди у старому проекторі. Відображення вулиці у мокрій бруківці ніби то провождає нас у інший світ , в якому нема місця рівним лініям та правильним формам. Це нагадує сон в якому все знайомо, але якесь не таке. Машини, котрих так мало в цей час, проїджаючи , різко змінюють картину і на хвилинку ти бачеш щось зовсім инше.

      Отак стоячи посеред ночі на вулиці, дивлячись на все це, розумієшь, що для життя потрібно дуже мало, і то шо ми маємо , інколи , ускладнює нам життя до неможливого. Ми самі робимо собі проблеми. Живіть радійте кожному дню та побачите те, що навколо вас, те що ви ніколи не бачили. Мрійте, частіше мрійте, тому що саме мрії роблять нас хоч на хвильку , але щасливими.
     -А де ж брутальність у Львові?- спитаєте ви. Відповім, це люди, не всі(дякуватиБогу) але , ось маленький приклад цього.

Моє серце, мабуть, на завжди залишилося у цьому місті, котре дуже важко покидати та неможливо забути.

 Дякую тобі моя люба сестричка Іреночка за те що запросила до чарівного Львова.

Jim (Kr.R)